Якщо можете - розмістіть у себе, або рекомендуйте! Це важливо!

innetka 03.02.2011 в 11:21

Допоможіть врятувати дитину!
Сергійкові 14 років. Він тяжко хворий. Колектив Університету «Україна» звертається до всіх небайдужих з проханням відгукнутись та допомогти матеріально на лікування дитини.
Рахунок: для фізичних осіб:
4405885017954824
Призначення платежу: Благодійна допомога
Рахунок: для юридичних осіб:
Найменування банку: Приватбанк
Номер рахунку: 29244825509100
МФО: 305299
ЄДРПОУ: 14360570
Призначення платежу: 4405885017954824. Благодійна допомога.

Найщасливіший день

innetka 25.12.2010 в 12:54

Ці дні трапляються в нашому житті зненацька. Зовсім неочікувано, ніби спросоня. Ти не можеш його передбачити, підготуватися. А коли такий день минає - він назавжди закарбовується в пам"яті і лише з часом починаєш розуміти, що він таки був найщасливішим.  У моєму житті також був такий день. Особливий на усі сто відсотків. Я знаю, що він не повториться, я знаю, що не зможу все повернути, бо тієї людини, певно, найдорожчої для мене і найближчої - більше немає у цьому світі. Того дня ми разом вирішили їхати до Львова. Він відклав усі справи, примчав з іншого міста. Я також приїхала зовсім сонна, але щаслива, бо попереду на нас чекалал неймовірна прогулянка. Не можу забути, як бігла йому на зустріч, а він стоячи на іншому боці вулиці фотографував мене телефоном. Потім ми їли смачний сніданок, підіймалися на височезну Львівську ратушу. Я б ніколи не зважилась на таке без його підтримки. Він був найсильніший, наймудріший. Найкращий. Такий світлих сердцем людей я не зустрічалал і не зустріну ніколи. Він був цілим світом. Особливим світом! У Львові ми їли смачні тістечка у "Вероніці", а потім Юрчик запропонував покататися на каруселях. Він сміявся та радів, наче дитина. Такого щасливого я жодного разу його не бачила. Той день минув. Минуло ціле житті. Почався новий відлік. Без цієї людини моє життя розділилося на "до" і "після" і вже ніколи не буде єдиним цілим. Його не стало 6 вересня. Я не можу повірити досі. Кожен день душа болить. Я дуже хочу, щоб йому там було добре. Щоб йому було легко. Щоб жодна людина, яка знала цього Янгола - за жодних умов і обставин його не забула.

Цінуйте кожен день! Цінуйте один одного!

{ 18 кажіть, як є }

Життя зі сторони

innetka 17.12.2010 в 22:06

Я вчу себе ніколи  нікому не заздрити, хіба, інколи, хіба зовсім по доброму. Та часто усе ж заздрю, не скажу, що по злому. Швидше злюся на себе, що з якоїсь причини не можу мати те, чого мені на цей момент хочеться. Та зауважила, що з віком моя заздрість трансформовується з наївної дитячої  "от хочу це і капєц"  та стає цілком адекватною і конструктивною. Заздрість стає для мене своєрідним маячком. Бо інколи так важко зрозуміти чого ти насправді хочеш. Заздрість - найкраща підказка. ХОЧА.... у більшості випадків об"єкт заздрості виявляється зовсім не таким, на який ти розраховуєш. У мене подібні проколи чомусь стали траплятися дуже часто. Позаздрила (по доброму, чесно) подрузі, яка нещодавно відкрила свою справу. Думаю, от яка вона розумничка, старається, щось своє робить. Сьогодні написала їй про перипетії на роботі, про нові пропозиції, а вона відповідає, що мені дуже класно, і життя моє не стоїть на місці, а в неї сама рутина. Якщо вже в неї рутина, то.... я не знаю в кого тоді  життя б"є фонтаном. Інший приклад - раділа так за свою давню подругу, яка вдало вийшла заміж, народила донечку маленьку. Щиро раділа і навіть трішки заздрила, а тут бац, мама розповідає, що вона з чоловіком розійшлася та живе тепер з дитиною окремо. Я чудово розумію, що в кожного з нас є проблеми. Одні про них кажуть відверто, інші мовчать, треті роблять усе, аби їм заздрили, створюють ілюзію благополуччя. Але наскільки отой зовнішній образ, котрий бачать оточуючі відповідає суті людини, її справжній суті. Зрозуміла, що може не відповідати на усі 99 відсотків. Така ось суцільна обманка. Я теж, певно у чомусь не щира. Може навіть дуже не щира. Так цікаво стало, як моє життя зі сторони уявляють собі інші люди. Певно, хтось може також заздрить. Цікаво-цікаво. І не правду сказати, що зі сторони видніше. Бо зі сторони якраз нічогісінького не видно. Судити про життя людини за зовншініми ознаками - найбільша світова дурість я вам скажу. Тому не заздріть. Або ні, заздріть конструктивно. І подумайте над тим, у  чому варто заздрити вам. Взагалі, прикольно заздрити самому собі. Пево, це найприємніше відчуття. 

{ 23 кажіть, як є }

Зайчик

innetka 15.12.2010 в 15:04

У нас на роботі на Новий рік вигадали перевдягатися в зайчиків. Я собі таку маску хочу. Красота!

http://allday.ru/index.php?newsid=398853

Тут багатенько різних

{ 11 кажіть, як є }

Кулінарний критинізм

innetka 14.12.2010 в 20:50

Я завжди любила та вміла смачно готувати. Мабуть, це мені генетино від бабусі передалося, бо вмисне готувати мене ніхто не вчив. Умію робити усе: борщі, каші, голубці, салати і ще безліч усілях традиційних та не дуже страв. Та останнім часом із моєю кулінарною уявою творяться якісь незрозумілі дива. Чи як їх обізвати, навіть не знаю. А уся справа в тім, що варто мені переступити поріг нашого славного супермаркета "АТБ", котрий найближчий до мого будинку - вся моя кулінарна смєкалка десь улєтучіваєтся. І просто як телепень іду та купую рибу, яйця, макарони, сир, каву, оселедці, моркву, картоплю. З таким традиційним набором я майже щодня приходжу додому і... вгадайте, що готую? Правильно, або яєшню з грибами, або просто яєшню. Коли мене пропирає - я смажу, або варю картоплю та готую до неї оселедець. На цьому мої кулінарні фантазії закінчуються. Я не знаю, що це. Чи це може запізня осіння депресія, чи мені настільки байдуже стало що їсти, чи просто ліньки щось вигадувати, а собі самій  в тому зізнатися не сила. Але, чесно кажучи, вже втомилася оте все одноманіття їсти, а вдіяти нічого не можу. Як себе пробудити у кулінарному сенсі? Що зі мною твориться? Ніц не розумію..

Пс. Коли місяць тому сама залишалась удома - крім твердого сиру взагалі нічого не їла. Мдя(

{ 35 кажіть, як є }

Дід мороз у вікно

innetka 14.12.2010 в 14:39

Вивляється є така послуга. Краєм вуха чула, що подібне вже тривалий час практикують в Києві, Донецьку та врешті така радість докотилася і до Полтави. Телефонувала сьогодні та розпитувала скільки треба заплатити, щоб той Дід Мороз у твоє віконце таки постукав. Виявляється, від 500 гривень до півтори тисячі (в новорічну ніч). З одного боку це і прикольно та з іншого, згадавши себе малу, щось засумнівалася. У дитинстві я страшенно боялася переодягнутих клоунів, дідів морозів, бабів ягів. Боялася настільки сильно, що навіть, коли до нашої хати приходили колядники - ховалася в дальню кімнату. Вже зараз,, аналізуючи природу того дурного дитячого страху розумію, що у всьому винна моя рідна матуся. Бо ж коли я була зовсім маленькою, головною лякалкою у нас був (чомусь) Синьйор Помідор. На той час мій вітчим приходи частенько до нас у гості, переважно це траплялося під вечір. Він стукав у вікно і замість того, щоб нормально та раціонально мені усе пояснити, мама лякала мене якимось Синьйором Помідором. Кілька років тому у Львові побачила цікаву картину. Дитина із зацікавленням роздивлялася кущі, потім вирішила за них зазирнути. Матуся схопилася на рівні ноги та почала кричати до малої: Не лізь, там гадюка, вона тебе вкусить. Тоді мені дуже сподобалась відповідь сивого дідуся, котрий сидів поруч. Він з обуренням глянув на жінку та сказав: Нащо ви це вигадуєте, яка гадюка. Навіщо самій лякати свою дитину, вчити її боятися там, де боятися нічого. І він на сто відсотків правий. Вже зараз я розумію, скільки б страхів, комплексів не мала, якби не оті дурні батьківські лякалки. Зізнаюсь, я досі не можу нормально спати одна к квартирі. Добре, що на такий випадок у мене є кішка.

Пс. А Діда Мороза у вікні я б таки злякалася. Думаю навіть зараз мені було б якось моторошно.

 

{ 14 кажіть, як є }

Якось так

innetka 13.12.2010 в 11:52

Думки матеріальні. Аж занадто. Коли починається зима -  мрію захворіти на застуду. Щоб лежати у ліжку, пити гарячий чай з лимоном та дивитися фільми. І....алілуя.... це сталося. Я застужена і хвора, і навіть трішки щаслива. Хочеться лишень фільмів якихось життєстверджувальних та добрих, але нічого не можу вигадати. Може порадите?

{ 18 кажіть, як є }

Кінець легенди. Не можу сказати, що я прихильниця, але він безсумнівно дуже талановитий!

innetka 12.12.2010 в 12:42

Прикро та й по всьому!

{ 15 кажіть, як є }

Про образи

innetka 11.12.2010 в 15:35

Я катастрофічно не вмію довго ображатися та тримати злість. Цим умінням славилася ще з дитинства. У мене в родині всі досить гонорові і, якщо хтось на когось розсердиться, то сердиться досить довго. Одна я - справжній дурбелик. Варто мені посваритися, вже за хвилину я не відчуваю на людину найменшої образи, злості. І вже відразу можу з нею балакати, про щось домовлятися. Спочатку я думала це добре і щиро цінувала цю мою вроджену рису до неображання. Та останнім часом вона почала серйозно капостити мені в житті. Люди роблять мені погано, інколи чинять дуже не добре та підло, але варто їм попросити пробачення - я одразу ж пробачаю. Я, певно, не тримаю злість вже за секунду після того, як між мною та кимось відбулося непорозуміння. Останнє спостереження - люди почали цим тупо користуватися. Вони, ніби розкусили цю мою фішку. Зі сторони може здаватися, що в мене немає характеру та гордості. Прошу бути спокійними. Характер у мене ще ого-го, а от отбражатися я, дійсно, не вмію. Поскаржилась недавно на це невміння одній з найкращих подруг і вона мені зазналася у такому.... Вивляється вона теж відразу забуває про усе погане, що їй зробила людина, а потім вкотре і вкотре наступає на ті самі граблі. Бо люди ж по своїй суті не змінюються. І от та подруга, щоб хоч якось себе від цього убезпечити почала.... (тут я довго сміялася)... записувати!!! те погане, що для неї зробили. Тут стає зрозумілим звідки ростуть ноги у вислову - не злопам"ятний, я просто записую. Я от ненароком думаю, може й собі почати отак записувати. Бо сумно вчергове залишатися дурепою.

{ 35 кажіть, як є }

Класна фотка

innetka 10.12.2010 в 14:21

Автор, здається, Максим Баландюх, принаймні, в його ЖЖ надибала.

{ 13 кажіть, як є }

А ви пригадуєте?

innetka 09.12.2010 в 23:27

Старі радянські листівки. Такі кольорові, котрі пахнули поліграфічною фарбою. Гіркотою та морозною прохолодою. Мама купувала їх пачками. Я страшено любила сидіти поруч із нею тихенько та дивитися, як вона підписує ті листівки нашим друзям, родичам. Вона писала дуже акуратно та старано і листівка так гарно порипувала. Мммм.... Це певно найкращі спогади і найгостріші. У домі тоді пахло мандаринами та листівками і я чітко розуміла, що вже зовсім скоро Новий рік.  У дійсності, я собі пообіцяла, коли в мене будуть дітки, я неодмінно також купуватиму листівки пачками і ми разом їх підписуватимемо. Я хочу, щоб ця прекрасна родинна традиція жила. А ви пам"ятаєте ті радянські листівки? Якби хоч одну карточку таку дістати. Це була б ніби мандрівка кудись далеко-далеко.

{ 20 кажіть, як є }

Найсильніше у світі

innetka 09.12.2010 в 13:48

Найсильніше у світі - любов. Це не банальність, це свята правда, в котрій я переконалася і досі переконуюся. Ні ліки, не поради, ні вмовляння не дають жодного результату там, де немає любові. Любов та терпимість може змінит найважчий характер, вирішити найболючішу проблему. Дуже часто наші життєві труднощі, невпевненість, озлобленість - саме від браку любові. Любов творить великі дива. Якщо тобі не подобається довколишній світ - спробуй усе, що ти робиш - робити з любов'ю. Думкою про інших людей. Це смішно і надто просто, але це працює. Любов лікує хвороби, рятує людей від психічних недугів, повертає до життя. Коли мене запитують, як я уявляю собі Бога - для мене це не церква, не батюшка, не якісь ритуали. Для мене Бог ,у дійсності ,є любов. І байдуже яка релігія. Любов повинна стати головною релігією. Людина, в серці, котрої любов не вкраде, не образить, не збреше. Але слід пам'ятати, що любов закінчується там, де з'являється осуд, докори, спроба показати, що ти ліпший. Якщо подібне відбувається - ніяких змін на краще чекати не варто. Я не кажу зараз про любов сліпу. Я кажу про любов мудру та чесну.

{ 30 кажіть, як є }

Про сюрпризи

innetka 08.12.2010 в 21:24

Це те, чого я хронічно робити не можу і ніяк не виходить навчитися. Щойно я вигадаю зробити для когось щось приємне, у мене, ніби щось вселяється. Усе з середини починає свербіти. Я ходжу довкола, натякаю, інколи не витримую і розказую, або показую, що то буде за сюрприз. Нині, щоб себе вчергове не мучити - просто йду з людиною та купую при ній те, що хочу подарувати. Розумію, що це зовсім не правильно, але по іншому не вмію і не можу, скільки не намагалася. Завтра у мого коханого ДР. І я вчергове побоюючись щось накосячити - купила йому подарунок заздалегідь. Не дарувала зарання, а просто віддала з підтекстом, що це на день народження. Купила дуже гарну і теплу куртку "аляску" з якимось супермодним утеплювачем. Він дуже радий. А я ось думаю, що ні фіга це не сюрприз. Оскільки витратила на куртку пристойно - вирішила, що решта подарунків будуть хай дрібними, але я думаю приємними. Купила йому пачку гарної кави і чаю (він художник і у майстерні завжди любить, щоб були кава і чай). Наробила його улюблених пельменів (завтра буде сніданок). Купила навіть маленький тортик, щоб із свічкою подати його завтра до ліжка зз кавою. Мені так хочеться вчерове не проколотися, а зробити для рідної людини цей день просто особливим і просто дуже приємним.

Пс. Якщо хтось вміє робити сюрпризи - навчіть!

{ 25 кажіть, як є }

Нічого не буду казати

innetka 06.12.2010 в 17:13

Помер Ян, котрий вишивав метеликів. Прочитала у товариша на Фейсбуці. Сумно! Я так хотіла купити в нього одного метеличка. Тепер не куплю. Він їх возив із собою в смішній жестяній коробочці.

http://photopolygon.com/blog/details?from=slice&post_id=19003

тут дуже гарна фотоісторія про нього

а тут можна почитати

http://www.chasipodii.net/article/6103/

Але мені здається, усі його знали. Хай спочиває з миром!

{ 27 кажіть, як є }

Просто і мудро

innetka 04.12.2010 в 20:10

"Хто не вважає себе найщасливішим, той буде нещасним, хоч би й повелівав усім світом."

Аней Луцій Сенека

Нещодавно відкрила для себе Сенеку. Його "Моральні листи до Луція" просто "кладєзь" мудрості. Поради на усі випадки життя.

У Інтернеті знайшла

http://ae-lib.org.ua/texts/seneca__ad_lucilium_epistularum_moralium__ua.htm

але так хочеться купити паперову книжечку, щоб перечитувати у ліжку, підкреслювати.
Пішла до книгарні, а там кажуть - немає. Продавець зауважила, що вже приходили і питали. У думках пораділа, що я не одна така. Книжку неодмінно знайду.

Пс. Хто такий Сенека? Коротенько скажу, це римський філософ-стоїк. Вихователь Нерона. Коли Нерон виріс та змужнів - убив свою матір Агріпіну. Сенека це засудив. За якийсь час невдячний вихованець вирішив і від свого вихователя позбутися. Спосіб вибрав вельми "гуманний". Дозволив йому покінчити життя самогуством та самому вибрати в який спосіб. Сенека спочатку порізав вени на руках. Оскільки був старенький, то кров стікала повільно і він не міг померти. Потім порізав вени на ногах. Та сама історія. Тоді він випив отрути - і знову невдача. Врешті, ліг у гарячу ванну і так помер. Такий ось дядечко. (це один із переказів, версій є багато).

 

{ 12 кажіть, як є }

Одна на двох

innetka 03.12.2010 в 11:03

До сьогодні я не знала, що така річ існує. Сама б її ніколи не носила, але так приємно, що таке є. І є пари, які купують такі штуки. Не знаю чому, але якимось чином воно мене гріє.

Прошу в студію - рукавичка для закоханих. Може й дурничка, але така приємна)

Пс. Щоб було зрозуміло - це для пар, які люблять гуляти, узявшись за руки.

{ 20 кажіть, як є }

Сила духу

innetka 02.12.2010 в 13:42

Коли бачу жебраків, намагаюся вигребти з кишені бодай останні копійки. І хай мені мільйон разів кажуть, що це добре налагоджений бізнес (сама журналіст, тому не така наївна) та суть милосредя у тому і полягає, щоб давати і не думати про наслідки. Завжди кажу собі, якщо людина опинилася на вулиці з простягнутою рукою - значить не все вже так добре. Більшість жебраків у нашому місті, я вже, як то кажуть, знаю в обличчя. Та один мене вражає, зачіпає, хвилює чи не найбільше. Він традиційно стоїть у двох місцях. Недалеко біля театру, на центральній вулиці, або на вулиці, котра є поруч з моєю роботою. Примітність цього чоловіка у тім, що в нього немає руки та ноги з одного боку і він стоїть спершись на якийсь дивний дерев'яний костур. Дивуюсь, як він взагалі може так пересуватися. Більшість перехожих той жебрак відлякує, дехто просто гидує навіть підійти та покласти гроші до пластикового стаканчика, що стирчить у нього з кармана синього халату, в який він убраний влітку та взимку. Примітно, що він ніколи не просить, щоб йому подавали. Просто стоїть, опустивши очі. Тому я завжди намагаюсь підійти впритул до нього. Даю лише паперові гроші. Скільки маю - стільки й кладу до його стаканчика. Дуже зраділа влітку, коли він стиха прошепотів мені "дякую". А от на днях в одній з місцевих газет (журналістка молодець) натрапила на невеличку розповідь про цього чоловіка. Виявляється він їздить до нашого міста з невеличкого райцентну щодня. У нього хвора лежача сестра, котрою він (каліка) опікується. Ногу та руку він втратив у дитинстві через нещасний випадок. Інколи він навіть їздить жебракувати до Києва. Чесно кажучи, мене вразила сила духу цієї людини. Я з двома руками, ногами та головою часто впадаю в розпач. Не знаю куди мені йти, як жити. Боюся взяти на себе відповідальність, не можу прийняти інколи важливе рішення. А тут.... Я розумію, дехто скаже, у нього немає вибору. І якби був шанс обирати - він ніколи б не погодився на таке життя. Та впевнена, що більшість на його місці навіть не дожили до його поважного віку. А тим більше не допомагали жити іншій людині. Для мене цей жебрак у чомусь приклад. І... якщо раптом побачите його на вулиці Полтави, чи Києва - не пройдіть повз.

{ 58 кажіть, як є }

Блог українською

innetka 01.12.2010 в 15:43

Я є усюди. На Фейсбуці рідко там буваю, в Однокласніках суцільне непорозуміння, Вконтакте слухаю музику,   на Ліру виливаю душу, в ЖЖ публікую записи кроспостінгом. А душа просить чогось іншого. Цей внутрішній дискомфорт я тривалий час намагалася розгадати. Не писати для мене складно, бо фах такий. А ось як писати, де - це вже питання. Думала, думала і зрозуміла, що мені просто хочется писати рідною мовою. Ріднесенькою.... Зрозуміла я це і так радісно на душі стало, так приємно. Ні, я не полишу своїх давніх блогів російською. Просто хочу мати іншу віддушину. Так добре, коли починаєш розуміти, що й до чого.

{ 36 кажіть, як є }

)

innetka 16.03.2010 в 22:17

Українець пiд час снiданку (кава, круасани, хлiб, масло i джем) бачить москаля, який жуючи жвачку, сiдає бiля нього. Наш хлопець iгнорує його, але москаль все одно першим починає розмову. Москаль: Вот вы, украинцы, едите хлеб полностью? Українець: Звiсно. Москаль: (пiсля взриву великого пузиря) А мы нет. В России, мы только едим мякоть. Корку мы собираем в специальный ящик, перерабатываем, превращаем в круассаны и затем продаем. Москаль задоволено посмiхаеться, в той час коли українець мовчки далi iсть свiй снiданок. Москаль: Вы едите джем с хлебом? Українець: Звiсно. Москаль:
(пропускаючи жвачку крiзь зуби) А мы нет. В России, мы едим только свежие фрукты, затем собираем кожуру, семечки и качаны в специальный ящик, перерабатываем, превращаем в джем и продаем Украине. Украiнець мовчки ставить чашку з кавою на стiл: А ви сексом займаiтесь в своiй Росiї ?
Москаль посмiхаючись: Конечно. Укрaiнець: А що ви робите з презервативом пiсля використання? Москаль: Выбрасываем, конечно. Украiнець:
А ми нi . В Украiнi, ми збираемо iх в спецiальну скриню, розплавляемо на жуйки продаемо в Росiю.)))

{ 25 кажіть, як є }

Психологічні комплекси і як з ними боротися

innetka 28.02.2010 в 12:40

Я належу до тих, людей, які як то кажуть "себе зробили" і продовжують "робити" невпинно. Мене ніколи результат не задовольняє до кінця. Так, бувають певні моменти внутрішнього спокою, але вони тривають дуже малий проміжок часу. Потім я знову зриваюся і кудись лечу.

Народилася я у родині цілком нормальній і дуже навіть гарній. Але якісь філософські пошуки свого "я" (тобто мого) мало цікавили моїх батьків. Для них найголовніше було, щоб дитина була нагодована та одягнена. Ні, я не буду брехати та казати, що вони гальмували мої творчі пориви, навпаки, підтримували, але ці пориви влаштовувала лише я сама собі. Жодного впливу оточуючого середовища. Часи тоді були зовсім не прості. Грошей та можливостей обмаль. Тому певна сфера життя, пов"язана з приємними забаганками та розкошами була для мене до певного часу торою-інкогніта.

Я невпинно купувала глянцеві журнали. Мені хотілось у житті лоску та гламуру, але отримати це все я не могла. На фоні такої реальності в мене навіть розвинулась сила-силена комплексів.

А. Я боялася дорогих бутіків.

Б. Невпевнено себе почувала в крамницях. Мені здавалося, я не можу собі цього усього дозволити.

В. Навіть у кафе мені було не затишно, бо я подумки постійно перераховувала, чи вистачить мені грошей.

Віднедавна ситуація змінилась. Я стала багато заробляти і реально бачу, що можу ще більше. Тепер я почала боротися з усіма цими дитячими та юнацькими страхами. Можна сміятися, але перший похід по дорогих бутіках справді став для мене випробовуваннням. Хоча я маю смак, гарно підбираю речі і мої знайомі, аби я оце їм усе розповіла - щиро дивувалися, бо вигляд у мене завжди впевнений та інколи навіть зухвалий.

Я зрозуміла для себе, суть психології людини заможної та тієї, що задовольняється крихтами - суттєво різниться. Заможний є та буде той, хто не боїться багатства. А як може стати багатим той, хто інстинктивно, навіть на підсвідомому рівні  уникає статків. Якщо хочеш чогось досягти в житті - найперше потрібно зріднитися із тим світом, в котрий ти хочеш потрапити. Працювати над собою: вдосконаленням власної зовнішності, професійних навиків, тотожності тебе самого із власною мрією. Усі компоненти важливі. Без одної частки цей пазл скласти не вдасться.

Тому моя праця над собою постійна. І вона мені приносить задоволення. Я реально бачу, як щодня стаю впевненішою в собі, спокійнішою, сміливішою.

 

 

{ 26 кажіть, як є }

Собак люблю більше, ніж людей

innetka 27.02.2010 в 15:50

Це мій діагноз...

П.с. Чого усі почали так активно помирати? Відкрила сьогодні Інтернет та прочитала, що помер російський актор Владислав Галкін. Може усі швиденько перебираються на той світ, а я як завжди зафтикала?!

{ 13 кажіть, як є }

Краще, ніж насправді

innetka 21.02.2010 в 12:30

Людині властиво прикрашати свою реальність. Видавати бажане за дійсне. Забивати іншим баки, що у неї все так кайфово та різнокольорово. Блогосфера тому тільки сприяє. Виставив пару фоточок себе замріяної з підписом "отака я класна після вранішнього сексу" і всі такі зразу кинулися писати коменти - "боже, як тобі щастить, що той секс у тебе є" і "як ти гарно виглядаєш на фоні тих шпалер у квіточки". Може той, кому це потрібно себе впізнає, а не впізнає, то і чорт з ним. Звикли вже усі довкола жити у цьому вигаданому світі і задурювати інших отим намріяним життям. Може так і правильно і людина з часом реально починає вірити, що усе так і є. Але є й такі хвилини - вони тривають не менше секунди (ні, я не обмовилась), коли ота порожнеча роззявляє свою пащу та дихає на тебе пекучим холодом нещирості. Я не люблю отак брехати, але інколи також брешу. Аби зосвім не збрехатися перед самою собою та усім світом - знайшла одну людину, якій розповідаю як усе насправді. Аби самій не забутися, що таки дійсно відбувається в моєму житті. Бо ота рожева лабуда для оточуючих, вона може і класна, але ні на крок не просуває тебе в житті. Ти, ніби гниєш з середини від свої ж власної брехні та балачок. Віднині я ні в кого не запитуватиму, як у нього справи. Правди все одно ніхто не скаже.

{ 28 кажіть, як є }

Не даруйте

innetka 14.02.2010 в 09:50

Не даруйте сьогодні дівчатам мертві квіти. Даруйте живі, у горщиках. Хай люблять їх, бережуть, милуються щодня, а не викидать на помийку, щойно зів"януть.

{ 26 кажіть, як є }

Про тих, хто має два ока, друзів та плани на життя

innetka 14.01.2010 в 15:33

Вже понад два місяці мене мучить дилема. Ні. Навіть не дилема. Те, що я не їстиму м"яса вирішила давно. І це не данина нині модному захопленню ведичною культурою. Це моя власна, абсолютно свідома позиція. В моєму житті вже було півроку без м"яса. Я так тішилася тим періодом. Почувала себе просто фантастично. Сильно схудла, стала собі неймовірно подобатися. Але раптом зірвалася. Не пригадую, як і коли то трапилось, але нині мені перед самою собою соромно, що знову стала їсти м"ясо. Перекона, що для більшості ці роздуми видаватимуться маячнею. Більш ніж переконана, що один добрий мій друг (він себе впізнає) з цього приводу сказав би "охоспадє" і що я "зовсім здуріла". Але я знову не їм м"яса. Проте мене мучить інше. Від риби я так і не змогла відмовитися. Одна моя давня подруга, класична вегетаріанка колись сказала мені, що частина вегетаріанців вважають рибу водоростю і тому споживають її в їжу. Але я думаю, що це просто відмазка. Ну яка з риби водорость? Сміх та й годі. Інше, що мене мучить - усе, що нас оточує так, чи інакше зав"язано на смерті інших істот. Желатин, моя улюблена шкіряна сумка, навіть цукор рафінат і той синтезують з використанням якихось тваринних ферментів (чи бо зна чого). Що робити із цим? Закривати очі? Відмовлятися? Але я не звикла до половинчастості у всьому. Думаю, з такими міркуваннями мені простіше було б оселитися в лісі і їсти якісь корінці та пагінці, але це також не вихід. Мене цікавить думка, людей, котрі давно і свідомо притримуються вегетаріанства. Що можна їсти, а що ні? Є якісь правила, чи потрібно, перш за все, покладатися на власні чуття? Запитань купа. До того ж, хотіла б зауважити, що моя відмова від м"яса абсолютно не пов"язана з моєю прихильністю до котроїсь зі східних релігій. Я давно не є прихильницею жодної релігії. Ні не так. Я давно перестала бути прихильнецею різних культів. Переконана, що віра мусить бути в душі, а не в забобонах та пишній обрядовості. Моя віра, певно, синтезована із різних вір, бо я знаю, що Бог один для всіх і один у всіх. Не важливо, на якій мові йому моляться, які ритуали виконують, яким іменем його називають. Такі ось не прості роздуми.

 

{ 2304 кажіть, як є }

Така свиня!

innetka 13.01.2010 в 15:04

Новий рік підготував для мене в подарунок справжню свиню. Я окрилена з такою радістю їхала на гостину до батьків, потім до Львова, потім знову до батьків. Аж тут... бац... захворіла. Я страшенно ненавиджу хворіти, певно, як і кожен. Але останнім часом каюсь, може через перевтому я уявляла як оце класно було б зараз, приміром, застудитися. Залізти з купою журналів, книг та ноутбуком до ліжка і так просидіти ну хоча б один день. І Боженька почув мої мрії. Підлий грип просто звалив мене з ніг. Спочатку я думала, що то звичайна застуда, котра минеться після двох пігулок "Флюколду". Та нічого подібного. В понеділок після невеликої відпустки я з усіх сил намагалась піти на роботу та мене зупинило те, що в кількох колег є малі діточки я і реально зроблю їм ведмежу послугу своєю появою в компанії грипозних бацил. Тому вже тиждень валяюся в ліжку (як і мріяла) в обнімку з рулоном паперових кухоних рушників (усі носовички я вже використала). Голова та все тіло болить, хочеться лишень пити, спати і... вибачте блювати. Я ніколи не думала, що грип може бути таким страшним, довгим та занудним. Учора насилу подзвонила на роботу і редактор видав шикарну фразу. Каже:
 - Інно, лікуйся. Бо на Полтавщині зафіксували вже 202 випадки захворювання на свинячий грип. Якщо з"явишся у редакції - буде вже 203. І всі дружно вголос почали роздумувати про фірмовий грип, котрий я привезла із Західної України. І що найобразливіше - я таки дійсно привезла той грип зі Льовова)))) 

{ 21 кажіть, як є }

Назад | Вперед